МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА. ЗАРУЧЕНА ЗІ СЦЕНОЮ

Лише непересічна людина може змінити свою долю, Марія була саме такою. Її історія розпочалася як і безліч інших: збіднілий шляхетний рід, помірна на той час освіта, очікування рятівної шлюбної угоди, залюбленість театром (трапляються такі забаганки у молодих дівчат), врешті – вдале заміжжя. Й тут оповідь «ламається». Чоловік оплатив її дорогу Гельсінгфорс-Єлисаветград, як пізніше виявилося – в один кінець, і вона стала актрисою професійного українського театру, вийшовши на сцену у 1882 році поряд з Миколою Садовським. Стала зіркою майже відразу, бо просто нею була.

Однак, її зліт був зумовлений не лише талантом: вона вчилася акторству з юності. Аматорська сцена та сімейні театралізовані витівки помножилися на неофіційну артистичну освіту – у пансіоні в Чернігові, а у сучасному Гельсінкі брала уроки вокалу при місцевому оперному театрі. Однак «так» вона сказала лише українській сцені.

Український театр корифеїв був найяскравішим та найпрогресивнішим театральним явищем свого часу у межах імперії – це факт, який «затерся» столітнім домінуванням іншої окупаційної культури на наших землях. Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, брати Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий – втілювали різні творчі колаборації, творили на той час сучасний в естетичному та змістовому сенсі театр, який був одночасно й глибоко національним. Не дивно, що Марію порівнювали з Сарою Бернар чи іншими зірками. Вони були на одному щаблі, різними за технікою гри та культурними особливостями, проте однаково визнаними світом, глядачем, своїми народами.